HinduKush 2021

. . .

Перед від'їздом мені писали щирі слова підтримки - в вас все вийде!

А я стримана відповідала що це ЗОВСІМ новий район і що напевно вилізуть якісь неочікувані обставини і важно очікувати що все вийде за планом.

Обставини почали з'являтися ще до від'їзду. Спочатку Пакістан став змінювати умови в'їзду. Всій групі довелось зробити щеплення.

Потім нам скасовувати рейс. Але рішуча Anna Tsyren за декілька годин зробила нам нові білети, без доплати, але на два тижні пізніше.

Візи вирішились теж з питаннями, але то вже було легко

Збори пройшло чудово і легко. Спонсор наших спокійних зборів - білети на 2 тижні пізніше. Ви собі навіть не уявляєте як вам не вистачає отих двох тижнів перед від'їздом. це прям кайф

І от ми вилетіли.

В мене все було відчуття, що зараз щось піде не так. Я навіть пафосних постів з аеропорту не писала.

Але Стамбул - все ок.

Прилетіли в Карачі. Пройшли контроль і тести - все ок.

Встигли на пересадку в Ісламабад і навіть наш багаж не загубили - все ок.

Поселились в готелі, докупили що треба, познайомились з гідом який повинен завести нас в гори через всі чек-поінти - все ок

Взяли білети на нічний автобус в Чітрал - все ок

Доїхали до Читрала, посилились в готельчику і залишилось тільки в 10 ранку зайти в поліцію, зарегітись і можна їхати на старт.

Ось тут я повірила, що в нас все вийде так я заплановано. Ось тоді я лягла від вентилятора і заснула. Блаженна мить ....

А саме цікаве вже наближалось і весь наш ідеально продуманий план вже готувався розвалитись як картковий будинок

-----------------------

Цей Гіндукуш був дуже незвичним досвід. Я хотіла написати якийсь загальний пост що в нас вийшло. Але стільки всього сталось, що в один пост ніяк не влазить.

А ще як керівниця я в цьому поході не встигала ні фоткати ні відео знімати, ні робити замальовки. Тому попишу тексти. Сподіваюсь мене вистачить на цілу оповідь-щоденник.

Це багато. Тому відписуйтесь якщо не хочете це бачити Або читайте про те як ходити в гори без описів і фото з чистого листа.

-----------------------

. . .

- Настя, прокидайся, ж...а

Від такого повідомлення прокидаєшся дуже швидко.

Ну що ж могло піти не так?

Виявляється що поки я спала Льоха з гідом поїхали зареєструвати нас в місцеву поліцію.

І знаєте що вони там почули? От ваші найсміливіші припущення що могли сказати? Ні за що не вгадаєте ...

- Ми отримали поганий прогноз погоди. Зараз висока температури ( ага, серпень місяць, звісно висока), тають льодовики ( ну да тануть, так буває) тому ... папапапам ... є ризик прорива льодовикових озер і сходження селей. Ви наші гості Ми за вас хвилюємся і ніяк не можемо пустити вас в гори. Прогноз діє до п'ятниці, ви поки погуляйте десь а якщо в п'ятницю буде кращий прогноз ми вас пустимо...

І загубити 2 дні ще було б ок, але наступний прогноз можу бути таким же

Говорили ще раз. результат такий же. Але з'ясувалась цікава обставина - долина де ми хотіли починати відноситься до одного адмін-району Читрал. А долина де закінчувати - до іншого району - Верхній Читрал. І в нього зовсім інше керівництво і воно можливо не читає прогнози погоди...

Зранку поїдемо в Буні, до голови Верхнього Читрала.

Засинаю в шепочу про себе

- завтра буде новий день, хороший день і все буде краще

До речі і в верхньому і нижньому Читралі говорять на специфічній мові яка називається Читралі ( з наголосом на і).

. . .

Офіс адміністрації Верхнього Читралу знаходився в старому будинку з не менш старими меблями, великими вікнами і вентиляторами на стелях. Голова десь в сусідньому кабінеті проводить засідання. Але він вже знає про нас. Ми написали свої імені на невеликому аркуші і секретар, невисокий немолодий чоловік, повідомив про нас начальнику. Він нас прийме. Навколо ходять люди і всі всім кланяються і віддають вказівки і перекладають папірці. Навколо нестерпна жара яку мирно розрубають лопать вентиляторів. Над всім цим витає дух колоніальної Англії. Мимоволі згадуються твори Кіплінга.

Засідання закінчилось. Всі виходять

Побачила одну жінку серед тих хто виходив. Зраділа.

- Він звільнився. Він вас прийме. Заходьте

Тут нам раді і нічого не чули про сєлі.

Голова виглядає як " молоді обличчя Української демократії" тільки на Пакистанський манер. Говоримо про Ковід.

Ковід - це така нова версія розмов про погоду. Треба про щось поговорити, а не знаєш про ще - спитай "як у вас з ковідом"

Отже вони не проти аби ми йшли в гори

але

-- ви наші гості ми за вас дуже хвилюємось ми .... дамо вам охорону. Да ви не хвилюйтесь. він не буде вам заважати. Буде ходити за вам поодаль, ви навіть не помітите

-- Хто він?

-- як хто, чувак з автоматом. це для вашої безпеки, ви наші гості... ось вам чай з молочком.. ось папірець і їдьте за цією адресою...

Шок. Паніка. Їдемо ще кудись.

Кудись виявляється головним управлянням поліції Верзнього Читрала. Жара огортає з усіх сторін і ти в ній в'язнеш. велика територія, жовта суха земля і посередині величезне дерево. а під ним - "Зала очікування". Стоять такі стандартні стільці з'єднані по троє, і кажуть - сідайте, чекаєте тут.

Це найприємніша зала очікування в якій я була. Тінь, прохолода ...

Кличуть. Заходимо в кабінет.

На столі стоїть грамота подяка за службу в мирному контингенті в Боснії і Герцоговині. На стіні календар - HinduKush Defenders

Тут порядок, а не "фестиваль" як в адміністрації. Питає куди підемо і на скільки. Гід каже 6 днів. я не сперечаюсь, бо яка різниця, ми ж охоронця загубимо. Обіцяє дати охоронця з того району куди ми підемо аби він нам міг більше допомогти. Розпитує про конфлікт на сході України. На диво гарно орієнтується в політичній ситуації. Людям з адміністрації доводилось пояснювати де це Україні і що це не частина Росії.

Виходимо знову в "зал очікування".

І ось на моцике привозять нашого охоронця. і таки да він з автоматом і весь час буде ходити за нами.

Ну нічого. думаємо доїхати до села від горами і там його залишити.

Головне що нас пустили в гори

Наші хто залишався в Читрані, взяли всі наші рюкзаки і поїхали до Буні.

А звідти вже всі разом (включаючи чувака з автоматом) поїхали в село під горами. Вирішили їхати в СорЛаспур і починати там

Маршрут треба повністю перероблювати. всі наші ідеально пораховані заброски, розкладка з навантаженими і відпочинковими дні. все поламалось. Але відчуття що вже все одне куди саме ми підемо. Головне що ми таки потрапимо в гори

-

. . .

Вечір. Гестхаус в селі. В сутінках ще трохи видно гори. Настрій припіднятий. Нарешті!

Як то в Азії буває усюди звідкілясь набігло купа людей. дехто з них кандидати в наші портери. Інші "група підтримки". Жваво влаштовують типовий азіатський бардак навколо перемовин і накручують ціни. Гід самоусунувся, пропоновані витрати ростуть як гриби після дощу.

Але народився ще той азіат який українку заговорить.

в той момент коли це вже прийняло стихійний характер, ім доводиться сказати "стоп ігра", видати прочуханку гіду і відправити шановне товариство восвоясі. питання будемо вирішувати окремо і без цього натовпа.

Шановне товариство здивовано але принишкло і розходиться.

робимо чай, і кличемо гіда на розмову. Розмова щодо портерів іде гладко.

- а доречі як наш охоронець. Ти вже домовся аби він "загубився"

і от тут починається шоу...

в сухому залишку - нашим охоронцем виявися принциповий відповідальний і принциповий офіцер. І в його плани не входило губитись. Навпаки він планував р'яно виконувати свій обов'язок.

Більш того, так як у начальника поліції гід сказав 6 днів, то охоронець очікує що за 6 днів ми спустимось вниз і він нам супроводить. Гід тут же "забув" про всі наші домовленості зо він нас заведе в гори і виведе через місяць. Клеє дурня - ви мені такого не казала, я ж думав ми на 6 днів і т.д. - На додачу ще й каже - та вас би ніхто на 25 днів ніколи не пустив. це ж неможливо

Тучі знову нависають над нами. Ціна портерів відходить на другий план. А гори вже були так близько ...

Неочікувана допомога надійшла від хлопця з Гестхауса. Зранку ми вийшли пройтись подивитись околиці. Підходить цей хлопчина і каже

- то в вас галімий гід. нема ніякої проблеми. просто подзвоніть і вони вам дозволять на довге. Тут в селі зв'язка нема, але є зв'язок на 5 км нижче. У мене ж моцик. Поїхали я відвезу і поговорю за вас. Але мобільний зв'язок з'явиться тільки з 7 ранку.

- як це так? мобільний зв'язок або є або нема. він не може бути по розкладу!!!

Виявилось може Ретранслятор працює на сонячній батереї. Сонце освітить ретранслятор і з'явиться зв'язок!

Їдемо. (до речі то я вперше їздила на мотоциклі, норм антураж і дорога для початківців

Хлопчина виявися чудо-тямущим. (потім з'ясувалось що то син голови села). Подзвонив в управляння туризму, подзвонив голові і голові поліції. з усіма поговорив. Зійшлися на тому що по виходу 6 днів ми їм подзвонимо зі спутника і подовжимо термін.

Але --- усюди повинно бути але --- охоронець та гід повинні бути з нами весь час

На тому і розішлися. Гід нам потім став казати що як ми подзвонимо то вони нам точно не подовжать термін, а відправлять вниз. І чувак з автоматом це той ще аргумент.

Але що робити. Невизначеність наше все. Завантажуємо портерів нашою їжею на весь термін з вірою в те що все вийде і нарешті виходимо з села

---

Нарешті про гори

Отже ми з зовсім не тої сторони гірського масиву, ди ми планували бути. Але захід в гори однозначний. По долині потім оминаючи каньйон по притоку і ми дійдемо до величезного озера.

Портери кажуть

- мабуть, дня 3..

але жпм посміхається їм у відповідь

- всього 16 км панове

Входимо. Для нас тут вже висота і вже нова. До того ж нестерпна азійська жара.

Про сонце в Пакистані треба сказати окремо. Всі знають, що сонце в горах палить. Крем з фактором 50 і не менше, а як же без того. Так от сонце в Пакистані якимось загадковим чином ще на два порядки більш пекуче ніж в інших горах. От ви коли-небудь бачили опіки на кістях рук? Або коли в тебе була тонка смужка між коміром футболки і бафом на шиї, і цю смужку спалило до волдирів... А в Пакистані все це буденна реальність!

Але тоді на початку ми ще цього не знали, просто відчували жару і неспішно йшли по долині.

Долина виявилась на диво зеленою. А пакистанці чудовими хазяями. Довкола все прибране, облаштоване, доглянуте. Любо-дорого дивитись.

Оскільки вийшли пізненько, то до притока річки дійшли тільки під вечір. Притока тут розливається на купу рукавів. Вода холоднюча. Рукави широкі і їх багато. Бродимо їх всіх на закаті. Пальці зводить від холоду.

Звідкись з'явились портери, які до цього йшли десь осторонь. У найбільш матьорого з них виявився альпіншток! Такий справжній альпіншток, як на старих фото в альпійських хижинах - довге дерев'яне древко з наконечником, і невеликий блискучий клюв. Знову згадалась колоніальна Англія...

Портери і охоронець очевидно думали, що ми не вміємо бродити річки. Сто разів пропонували забрати рюкзаки у дівчат (ага, хто ж їм дасть). А ще лізуть в воду і стають нижче нас по течії, чим збивали нас з пантелику. Мабуть, думали, що ми будемо падати... А ми не падали. Бо чого ж там падати

Але у Льохі і Дімона унесло водою по одному капцю. У Льохі залишився лівий, а у Дімона - правий. Тож вони домовились, що тепер капці - це їх командне спорядження і носити вони їх будуть по черзі

Ночували прямо за річкою. Після холодних вечірніх бродів я вдягнула на себе весь теплий одяг і довго не могла зігрітись. Допоміг тільки гарячий чай. Чай це нальога.

На ранок наче збирався дощ. Але натомість включили ще більшу спеку. Стежка повільно, але впевнено набирала висоту в обхід каньйон і вже після обіду ми нарешті вийшли до озера Башкаргол.

Поставили табір, відпустили портерів і почали думати куди ж нам далі йти.

---

Озеро знаходиться на висоті 3640 а більшість вершин довкола 6К. І там потрібно було набрати акліматизацію. Наш чудовий план з плавною акліматизацією був з іншою сторони хребта. останньою вершиною в тій акліматизаційній частині буша вершина Шахзор. І ми її бачили від озера. Вона стоїть в самому кінці долини. Її висота 5520м що гарно вписувалось в наш висотний графік. І вершина сама красива. І не був на ній ніхто. Але йти її від озера означало поступово набирати висоту до 5,5К без жодної "піли". До того ж вона далеко. Тож цей варіант не був варіантом.

Інша вершина на яку не можливо було не звернути увагу була Харамбай Зом Красива, технічна, а також занадто висока і занадто складна для акліматизації. Масив вправо від озера теж весь був 6К і з таким набором що туди і дивитись нема чого було.

Єдиними прийнятним варіантом була невелика вершина на вході в коротку долину зліва від озера. Перевірили висоту - всього 4400. Підходить. Підемо туди радіально. Продивились логічний підйом по осипу на плече і далі по скелях на вершину.

Нещастя домовились з охоронцем що підемо самі, але до вечора повернемось.

Жаркий підйом. Яки які спостерігають за тобою. Муки акліматизації, коли ти хочеш йти, але воно не йдеться. Гарна чиста річка зі смачною водою в верху долини. Нудний осип, який сповзає все те що ти піднявся. І ми на плечі. І тут стало зрозуміло що це не ті скелі які ми звикли бачити на центральному Памірі. По них не побіжиш просто так. Ну добре, це ж просто акліматизація. Висоти нам і без того вистачило, а запізнюватись назад ми не можемо, бо в нас же охорона.

Пофоткались, роздивились цирк що далі в долині і поїхали на фанському ліфті вниз. Річка з чистою водою тим часом стала річкою з цементним потоком, благо що переходити її нам не було потреби