Гросглокнер - найвища точка Австрії, гребінь Штудльграт

Вершина Гросглокнер - це популярна гора висотою 3798м розташована в Австрії. Вона відома своєю красою, цікавими маршрутами, а також є найвищою точкою Австрії і всіх Східних Альп. 

Назва Гросглокнер перекладається з місцевого діалекту як Великий дзвін. Насправді у гори дві вершини розділені перемичкою. Більша називаєть Гросглокнер - великий дзвін, а менше Кляйнглокнер - маленький дзвін.

На Гросглокнер прокладено багато маршрутів. Але є два найпопулярніших. Обидва красиві, цікаві і насичені. Класичний маршрут, найлегший і йде через хату Erzherzog Johann Hütte. Другий популярний маршрут називається Штудльграт. Він дещо важчий і йде по південно-західному гребеню. Але детальніше про них буде далі. Спочатку під'їзд і підхід під маршрути.

Під'їзд під Гросглокнер 

Обидва маршрута ходять з містечка Кальс ам Гроссглокнере. Кальс-ам-Гросглокнер лежить на висоті 1324 над рівнем моря. В містечку всього 1231 мешканець. Густота населення 7 людей/км². Але нам вдалось застопити машину і поспілкуватись з місцевими. Про це буде вкінці.
До містечка веде мальовнича дорога. По дорозі проїжджаєш красиву туристичну долину Зальцах, а також тунель Фельбертауэрн. Тунель, доречі, платний.  На під'їзді до Кальса дорога перекрита шлагбаумом, який працює як парковка в супермаркеті. Берешь талончик з міткою часу, перед виїздом оплачуєш час проведений в нацпарку в автоматі. Оплата йде за машину, а не за кількості людей і ній. Все автоматичне, можна приїжджати вночі.

Ми виїхали з дому доволі пізно, тому ще на під'їзді до фінального серпантину були вже сонні, і заночували на одному з паркінгів нижче Кальса. Не пошкодували. Зранку з'ясувалось, що ночували біля чарівного водоспаду. До тогож останній шматок дороги надзвичайно красивий, і ми проїхали його посвітлу. Було Вау!
Паркінг біля водоспаду мав позначку, що тут не можна ночувати в палатці чи в кемпері. Але ми ночували прямо в машині і навіть нічого не порушили.

Де залишити машину, поки йдеш на гору

Кальс містечко маленьке, а ось парковка в ньому велика. Парковка поділена на дві частини. Ближча до дороги частина асфальтована і має відео-спостереження, дальня - схожа на галявину. На парковці, як і знизу написано, що ніяких наметів. Але все одно люди приїжджають пізно вночі на дальню частину і ставлять намети. Зранку збирають. Багато хто спить в машині. 

Прямо біля парковки скелі з багатьма легкими, гарно-пробитими маршрутами. Схоже, що це тренувальний полігон перед сходженнями.

Чи можна доїхати на транспорті

Ми не знайшли зручного рейсового транспорту в Кальс. Багато машин, багато мікроавтобусів комерційних турів, є великі екскурсійні автобуси. Можливий автостоп на виїзді. Може й реально застопити і на під'їзді, але як визначити машину, що їде саме сюди... не знаю

Підхід під маршрути, хати Люкнерхауз (Lucknerhütte) та Штюдлхютте (Stüdlhütte)

Підхід під обидва маршрута співпадає аж до хати Штюдлхютте (Stüdlhütte )

Починається підхід прямо від парковки. Починати можна йти по обох берегах річки. По правому орагрофічному берегу йде дорога, по лівому стежка. Потім вони сходяться разом. Ми пішли по стежці. Вздовж річки є інформаційні стенди та вгодовані корови за електричними огорожами.

За 30 хв дорога переходить на лівий ор. берег і стежка виходить на дорогу. Ще трохи по серпантину нагору, і ми виходимо до першої хати Люкнерхауз (Lucknerhütte ). В цій хаті здебільшого не ночують, але часто відпочивають і перекусують. Є навіть дитячий майданчик.

Вище хати автомобільної дороги вже нема. Від хати йде вантажний підйомник яким підіймають вантажі в вархню хату Штюдлхютте. Тропа до Штюдлхютте по альпійському широка. Заблукатми неможливо. 

Найбільшою цікавинкою підйому є байбаки (сурки). Тут вони значно менші ніж, скажім, памірські, але зовсім не лякливі. Сидять прям вздовж стежки, посвистують і красуються. До Штюдлхютте йти 1,5 - 2 години.

Хата Штюдлхютте (2802м) велика, з кав'ярнею-столовою на першому поверсі і багатьма кімнатами з нарами на другому. Нари по австійському нарядні, а кімнати з фіранками. Багато хто ночує тут. Місця треба бронювати, бо може буте все зайнято. В кавярні на першому поверсі можна сидіти зі своєю їжею якщо живеш тут. Якщо просто зупинився в погану погоду погрітися, треба замовляти. Приймають Євро.

Далі маршрути розділяються. До класичного маршрута, треба йти треверсом вправо і далі через льодовик підійматись на плече, де стоїть хата Erzherzog Johann Hütte.

До маршрута Штудльграт, треба підійматись по осипному схилу прямо на північ від хати.

Маршрут Штудльграт, південно-західний гребінь 

Наш вибір був піднятись по Штуддьгарту і спуститись по класиці. Отже опис буде в такому порядку.

Біля хати Штюдлхютте стоїть стенд з описом гребня. Зазвичай інфу про бльш складні маршрути не популярізують, аби не йшли зайвого. Але не тут. Тут красива фотка маршрута, підписані всі ділянки. І строго написано:

Якщо ви не дійшли до точки 2 - "Місце сніданку" за 2 годин, або відчуваєте, що вже було "задорно", розвертайтесь! Не вилізете посвітлу! 

І це правда!

Підхід під сам гребінь йде прямо від хати по розваленим скелям на північ. Набравши 100 метрів, є рівне місце з облаштованими місцями під намети. Ми тут вирішили заночувати, бо резервацію в хаті ми не зробили.  Я так до кінця і не зрозуміла, чи це легально, чи ні. Але відразу декілька людей мені сказало, що ночювали там, і ніхто не робив їм зауваження. Нам їх також ніхто не зробив.

Що як називається на Гросглокнері

Відразу розберемося з усіма назвами на горі. 

Головна вершина - Гросглокнер, менша - Кльяйнглокнер. Маршрут Штудльграт виводить відразу на головну вершину по її південно-західному гребіню. 

Гребінь називайться Штюдл, звідси власне і назва маршруту. 

Якщо дивитись на гребінь від хати Штюдлхютте то зліва від нього розташований льодовик Тайшницкес, а справа Кёдницкес. 

Розвалений "хвіст" гребіня Шиюлд, по якому йде підхід під маршрут, називають ще Луизенграт. А перемичку, від якої починається лазательна частина називають перевалом Луизеншарте

Коли треба виходити?

Безумовно, виходити треба трохи перед світанком, аби мати максимум світлового часу. Але є нюанс.
Людей на маршруті зазвичай багато і всіх їх можна поділити на декілька груп

- гіди з клієнтами. Вони хочуть пошвидше нагору, і на всіх дивляться як на преграду на шляху. Вони будуть лізти прямо по вам, швидко і тягнучи за собою ще пару людей на мотузці. Пропускайте, бо вони все одно підуть

- потім є ще місцеві, часто якісь дідусі -бабусі. Вони теж будуь лізти швидко і майже не страхуючись. Можуть бути більш делікатні. Можуть менш. Але теж убіжать вперед

- і нарешті звичані люди, які бачать цей маршрут вперше, думають куди тут лізти і навіть замислюються про страховку

Стартують всі разом, перед світанком, а потім шляхом "лазання по головам" порядок цих груп вирівнюється. До чого це я - до того, що вам насправді не треба в початок цієї черги, Просто виходьте перед світанком, йдіть  в середині-кінці - менше по вам будуть лазити. Все одно ви не полізете зі швидкістю акліматизованого гіда, який тут знає кожен зацеп.

Опис технічної частини маршруту Штудльграт

Отже від хати ви підіймаєтесь по осипі на  гребінь Луизенграт. Але він розвалений і йти по ньому до гребіня Штюдл сенісу нема. Тому як тільки побачите льодовик зліва походу - вихольте на нього. Обходьте тріщини і повертайтесь до гребіня вже під самим маршрутом.

Зійшовши з льодовика, перша ділянка маршруту виводить потроху на сам гребінь. Там дійсно ще нема лазання, скоріш блуждання між поличками. Вже на гребні починаються якісь підлази, підлази і нарешті ви доходите до тієї точки 2, від якої починається лазання. Це місце ще називається "місце сніданку". Тут ще одна табличка, яка каже, що якщо ви лізли сюди довго, йдіть вниз. Вірте! Йдіть вниз!

Далі власне лазальна частина маршрута.

Її тут прийнято лізти на короткій з'вязці рухаючись одночасно. Але в усіх місцях з перспективою польоту є шлямбура, можна вішати віддтяжки. Але якщо занадто часто вішаєш відтяжки, то треба збиратись передавати їх першому. А при цьому зв'язка за вам буде або нервувати або обгоняти вас. Але ми таки страхувались. В середині і кінці маршруту є два місця з канатом, і в самому кінці трос на траверсі. Найцікавіша ділянка, гострий гребінь нахилений на один бік.

 

Весь маршрут ти рухаєшся нон-стоп, тому на вершині вже дуже хочеться нарешті зупинитись.

Від ночівлі до вершини в нас зайняло 5,5 годин. Перепад маршруту 800м

На вершині стоїть хрест біля якого всі фотографуються.

Класичний маршрут на вершину Гросглокнер

Спускатись ми вирішили класичним маршрутом. Дали буде опис спуску. Для підйома читайте в зворотньому порядку :)

Як я писала, вершини насправді дві. І класичний маршрут спочатку заходить на Кляйнглокнер, потім спускається на перемичку і далі підіймається на Гросглокнер. І весь цей траверс суцільно скельний. 

Ми ж йшли вниз, тож для початку спустились на перемичку. Останні 20 метрів спуску доволі стрімкі, але на цій ділянці є бвиті в скелю скоби-сходинки в "усіх потрібних місцях" а також шлямбури. Страхуйся скільки хочеш. Перемичка  вузька скельна, метрів 10. За нею відразу підйом на Кляйнглокнер. Підйом підстрахований тросом і виводить на вершину. Мала вершина ніяк не відмічена, по ній просто йдеш, як по пласкому трохи нахиленому гребіню. По гребіню рівномірно розташовані штирі висотою по 2 метра вмонтовані в скелю. Для страховки ти просто проходиш то справа то зліва від них, щось на кшталт "штучної страховки за виступи". А така висота штирів обумовлена снігом взимку. Перейшовши вершину так само по гребіню спускаєшся до точки, де гребінь різко падає вниз, а маршрут уходить на схил вліво по ходу в напрямку льодовика. На спкуску є ще декілька скельних стінок, на всіх також є  шлямбури, а перед виходом на лід ще висить 5-7 метрів мотузки. В наших умовах відразу зі скель ми перейшли на відкритий лід, тож було доречно вдягнути кішки ще до останнього спуску з мотузкою. При більшій кількості снігу, буде зрочно вдягати кішки під скелями.

Ділянка льодовика під маршрутом маленька. Ми її перейшли хвилин за 20, але все ж краще вдягнути кішки. Обійшовши  круту ділянку гребня по льодовику, повертаємось на гребінь, і по осипу доходимо до хати Erzherzog Johann Hütte.

В хаті можна купити чай чи суп, або відразу спускатись вниз до Штюдлхютте.

Від Erzherzog Johann Hütte тропа на спуск йде по полкам біля гребня, і облаштовага тросами аж до вихода на льодовик Кёдницкес. Льодовик має трещини і навіть в серпні був частково закритий. Тож тут вам точно треба зв'язуватись і вдягати кішки. Тропа по льодовику йде в діагональ через льодовик і виводить на тропу до хати Штюдлхютте. Спуск від вершини до Штюдлхютте займає 3 -3,5 години, але може збільшитись якщо ви вирішите відпочивати в Erzherzog Johann Hütte.

Історія про автостоп і жителів Кальс-ам-Гросглокнер

Так як вихідні закінчувались, нам треба було відразу  спускатись в  Кальс і уїхати. Тож не зупиняючись в Штюдлхютте ми пішли вниз. 

Наш перепад висот за день вийшов 2902 -> 3798 -> 1324. Тобто 900м набору і 2400 спуску ...

Тож спускались ми багато і вже на півдороги я ковиляла. Від нижньоі хати Люкнерхауз
є автомобільна дорога, але вона закрита шлагбаумом, бо нацпарк. І от йдемо і їде джип. А я візьми, да підійми палець в гору. Зупинився. Там якийсь непривітний дідусь. Кажу - підвези до парковки, бо колінка бо-бо. Взяв. Виявилось він не непривітний. Просто не знає англійськоі. Але і так ми чудово поспілкувались. Місцевий, показав свій дім і своіх корів. Корови дають 30л молока щодня. В машині гвинтівка, стріляє архарів. Зустріли його друга теж мисливця. Поспілкувались, показав другові щось в багажнику, мабуть здобич. Спитав звідки я, знав що до Украіни 2000км.

О так от. Автентичні австрійські гірські жителі, такі самі як і в Середній Азіі. І такі ж дружні, готові допомогти. Я прям у захваті була. Відчула себе як вдома.

Загалом - вершина сподобалась. Обидва макршрути цікаві. І гарно вкладається в формат вихідних.