Секрет безкисневого сходження на Еверест: жировий метаболізм

Секрет безкисневого сходження Адріана Балінгера на Еверест

Засновники Uphill Athlete Скот Джонсон та Стів Хаус мають дсятки років досвіда в горах, який вони зараз використовують аби допомагати спортсменам підійматись на найвищі гори.
Як тренери, вони розробили декілька науковообгрунтованих методологій для покращення силових тренувань, тренувань витривалості та режиму харчування. Ці розробки вже допомогли найкращім світовим спортсменам  розширити межі можливого.
Uphill Athlete’s endurance training plans допомогає атлетам підготуватись до скального альпініського сезону чи до гірського бігу, а також до сходженнь на найвідоміші гори світу і до найдовших високогірних треків
Ми поговорили з ними про те як вони використовували жиро-адоптовані тренування у прогррамі Адріана Балінгера, аби підготуівати його тіло до успішного безкисневого сходження на Еверест.

Коли ви почали працювати в Адріаном, він як раз повернувля з невдалого сходження на Еверест, де він мав проблеми з терморегуляцією. Ви припустили (і це згодом було підтвердженно), що використання вуглеводів як їжі на сходженні було головною причиною того, що він змушений розвернутись. Розкажіть про гліколітичний обмін речовин і як він впливає на тіло атлета.

Адріан прийшов до Стіва та мене тільки за 4 місяці до виліту на Еверест 2017. Ми неохоче взялись за нього через брак часу, а зміни потребувались значні.

Аби зрозуміти чому вуглеводний метаболізм (гліколіз) більш тяжкий ніж жировий метаболізм (ліпозіс) треба копати глибоко в біохімію. Гліколіз ствоює багато реактивних форм кисню, які ще називают вільними радікалами. Вільні радикали спричиніють проблеми на клітинному(мається на увазі окислювальний стресс). Жировий метаболізм продуцує менше вільних радикалів, а отже менше шкодить клітинам. Це дуже важка тема яку біохіміки вивчають десятиріччами. Вона не для дискусій на форумі.
Я робив висновки та наступні рекомендації Адріану спираючись на 25 років спостереження за атлетам в періоди великого навентеження, такого як тренування чи змагання чи сходження
Перше що я помітив, чим вище інтенсивність тренування, тим більше потребується часу на відновлення.
Потім я почав помічати, що ателти звиклі до жирового метаболізма (використовується термін fat-adapted athlets - "жиро-адаптовані атлети", тобто ті організм яких звик добувати енергію з розчеплення жирів, а не з гліколізу) відновлюються після важкого тренування швидше.
Третє спостеренження стосується зимових  тренуваннь. Повільне відновлення часто закінчується холодними руками з сиптомами як у хвороби Рейно.
Я припустив, що стресова реакція спричиняє шунтуваня церкуляції крові між тілом та кінцівками. Симптом які описав Адріан повністю співпадали з тим що я бачив у багатьох атлетів на зимових тренуваннях та сходженнях.

Які є відмінності між  стресом які отмують атлети при глікимічному метаболізмі на 12годинному змаганні IRONMAN  та на сходженн? Які головні відмінності?

Метаболічний стрес без сумніву однаковий в однох випадках.
Відмінність в тому, що учасники IRONMAN не повинні вставати рано наступного дня і знову йти на 12часове змагання. А на сходження часто буває декілька виснажливих днів підряд.
Для сходженнь, повільне відновлення може мати серйозні наслідки для вашої продуктивності на наступний день.
Знову ж таки, за багато років спостережень я можу сказати, що  ті хто звиклий до жирового метаболізму, відновлюються швидше і можуть витримувати великі навантаження частіше.
Гарний приклад Kilian Jornet, який зайшов на Еверест две рази за один тиждень без кисню, побивши свій власний рекорд.
Кіліан дуже звиклий до жирового метаболізму (27 годин тяжкої роботи при споживанні менше ніж 400Ккал) і він тренується в таком режиму багато років.

Ви запропонували значні зміни в тренувальному плані та дієті для Адріана. Можете розказати чим це закінчилось?

Ми не пропонували радикальної кето-дієти Адріану, і не пропонуємо її іншим нашим атлетам. Ми запропонували перейти на збалансований прийом поживних речовин - третина калорій з жиру, третина з протеіну, тренина з вуглеводів.
Натомість він вибрав кето-даєту яка мабуть прискорює адаптацію до зжигання жирів. Також він робив всі довгі, малоінтенсивні тренування натщесердце.

Навчитись не їсти багато (чи зовсім не їсти) перед тренванням це важко. Що ви порадили Адріану аби легше звикнути до цього? 

Спочатку йому було важко пережити навіть годинне тренування неперехопивши чогось напередодні. Ми почали дуже обережно, з коротких тренувань і поступово збільшували їх час. спочатку він брав з собою перекуси, але згодом вони були йому вже непотрібні.
Ми працювали з багатьма атлетами, які до цього не були адаптовані до зжигання жирів. Багато з них вважало що довгое, чи навіть і коротке тренуваня без їжі напередодні нереальне.
Це важко прийняти поки не спробуєш. Особливо коли вся індустрія забезпечення елітного спорту розказує ателетам, що їм треба спроживати ххх калорій для максимального результату.

Як ви визначили, що Адріан став більш адаптованим до жирового метобалізму завдяки тренуванням? 

Нема гарного способу поміряти це. Ми оцінювали залежність швидкості підйому і пульсу. Але найкращим індикатором були його власні коментарі.

https://www.trainingpeaks.com/blog/the-secret-to-adrian-ballingers-no-oxygen-everest-summit-a-qa-with-uphill-athletes-scott-johnston/